НЕЧИВІЛОВ ВОЛОДИМИР ЄГОРОВИЧ

ЗБЕРЕГТИ ПАМ’ЯТЬ ПРО ГЕРОЇВ. НЕЧИВІЛОВ ВОЛОДИМИР ЄГОРОВИЧ

Нечивілов Вячеслав, учень 9 класу Старовірівської

ЗОШ І-ІІІ ступенів Нововодолазької районної ради Харківської області

Керівник: Соловйов Г.М., керівник Зразкового шкільного музею

Мій дідусь Нечівілов Володимир Єгорович народився в селі Старовірівка у 1953 році. Після закінчення місцевої школи працював бригадиром другої комплексної бригади колгоспу «Путь Леніна».

У червні 1986 року отримав повістку від Нововодолазького райвійськкомату до Чорнобиля на ліквідацію наслідків аварії на електростанції. Реакція родини була відома: батьки, дружина, син та донька хвилювалися, чи навіть боялися. Але наказ військкомату не обговорювався.

Спочатку призовників зібрали у військовій частині села Рокитне Нововодолазького району, звідти всіх направили до навчального центру, що в місті Київ.

8 червня, на автомобілях, приїхали до місця призначення, села Россоха Київської області, в/ч 3217. Закінчив службу 27 листопада 1986 року. Тут, поблизу зони відчуження, воїнів розмістили в наметах, а дехто поселився і в землянках: вважалося, що під землею було безпечніше від впливу радіації.

Завданням мого дідуся було несіння служби уздовж колючої огорожі 30-кілометрової зони ЧАЕС. Він охороняв ділянку по периметру чотирьох кілометрів, контролював, щоб ніхто без дозволу не в'їзджав і не виїзджав із зони, запобігав мародерству. Працювали у респираторах та противогазах, постійно вимірювали дозу власного опромінення та заносили показники до індивідуальних карток. Дисципліна була військова, завдання ніхто не обговорював, виконували, як в армії, бездоганно, казав дідусь, завжди виявляли взаємодопомогу та підтримку один одному. Разом з дідом несли службу його земляки – старовірівчани Зінов'єв Іван, Музалевський Віктор, Шевченко Володимир (Музалевський В. помер 10 січня 1998 року). У вільний час політпрацівники та комадири проводили з солдатами політзаняття, бесіди, виступали перед ліквідаторами й відомі артисти. Найбільше дідусю запам'ятався чудовий концерт за участю Алли Пугачової. Всі концерти проходили на пристані Зеленого мису.

Володимир Єгорович пригадує, як одного разу поблизу села Страхолісся вони визволили з колючого дроту лося, який потрапив на межу мертвої та живої зони. Вони сприйняли тварину як символ життя, яке було до Чорнобиля, бо після вибуху воно тут зупинилося, скрізь була мертва тиша.

Зараз часто стан здоров'я засмучує дідуся, доводиться лікуватися в Харкові в госпіталі для чорнобильців.

Він бере участь у роботі районної організації «Набат Чорнобиля», і підтримує рішення організації про створення в селі Старовірівка музея, присвяченого 30-річчю Чорнобильської трагедії. Нагороджений медаллю «За мужність» (2013 рік), почесними грамотами.

Сьогодні, через 30 років після аварії на атомній електростанції, я розумію, що мій дідусь разом з товаришами захистили наше життя. Він розповідав нам, скільки чорнобильців вже померло тільки в нашому селі: Музалевський Віктор, Чесноков Віктор, Луньов Володимир, Мосейчук Василь, Шемет Іван, Черняєв Микола, Жиров Юрій, переселенець Коваленко Микола та інші. Вшануємо хвилиною мовчання пам'ять всіх, хто загинув від радіації.

... Служили мы честно в одной химбригаде,

Хлебали похлёбку одну.

И счастье своё не искали в награде,

А просто спасали страну.

(Виктор Пинченко)

АНКЕТА

учасника ліквідації наслідків ядерної техногенної катастрофи на ЧАЕС

Для заповнення 10 березня 2016 року