КОНДРАШКІН ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ

КОНДРАШКІН ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ

Зінов'єва Юлія, учениця 9 класу Старовірівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Нововодолазької районної ради Харківської області

Керівник: Соловйов Г.М., керівник Зразкового шкільного музею

Олег Петрович Кондрашкін – унікальна людина, якому випала доля брати участь у двох найбільших битвах ХХ століття: у 1981 році – на території Афганістану та у 1987 році – на ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Олег народився у 1961 році у місті Макєєвка Донецької області, та після

закриття шахти, де працював батько, сім'я переїхала до Харківської області, в село Мурафа Краснокутського району. Закінчив Чугуєво-Бобчанський лісний технікум та одержав направлення на роботу в Старовірівське лісництво. Зустрівши тут свою другу половинку, майбутню дружину Наталію, залишився в Старовірівці назавжди. В 1985 році народився син Юра.

Повідомлення про Чорнобильську трагедію почув по телебаченню. У вересні 1987 року принесли повістку до Чорнобиля. Дружина – у сльози, бо вже всі розуміли небезпеку перебування у зоні відчуження.

26 вересня поїхав Олег Петрович у Харків, звідти їх, призовників, перевезли на аеродром до Чугуєва і літаком відправили до Білої Церкви. Кінцевим пунктом призначення було село Рудня, що розташовано в 7 км від Чорнобиля. Потрапив він в Донецький полк цивільного захисту в/ч 73413. В частині була сувора дисципліна, активно велася боротьба з пияцтвом, яке мало місце як серед рядового складу, так і серед окремих офіцерів. Вважалося, що спиртні напої знижують негативний вплив радіації на організм. Правда це чи ні, Олег не випробував на собі. Жили в наметах по 50 чоловік, підлога була з брезенту, її щодня чистили, мили від радіаційного пилу. Харчування було якісним, але проблеми були з питною водою, і пили в основному мінеральну бутильовану воду. Всі знали про грошову «винагороду» за роботу у зоні зараження, про це відмітка робилася навіть у військовому квитку.

Серед військових було багато спеціалістів-хіміків. Начальник хімічної служби полку навчав новоприбулих, як працювати не тільки з дозиметром, але й з відкритими радіактивними речовинами. Олег Петрович працював лаборантом. Він вимірював рівень радіації як на енергоблоках, так і на інших об'єктах визначеного сектора та наносив отримані результати на картограму. Кожний там виконував свої чітко визначені обов'язки, як за алгоритмом. Наряд (завдання) видавали звечора, а вранці сідали в машини і їхали на станцію. Там всіх зустрічали офіцери і розводили по об'єкту, з роботи знімав «виводящий». Працювали 2-3 години, не більше. Олег Петрович брав участь у замірюванні радіації в машинному залі зруйнованого енергоблока, вони знімали там заражене покриття, чистили підлогу, мили, робили нове покриття. Таких виїздів у нього було одиннадцять. Для захисту органів дихання видавали марлеві лепестки синього кольору, які міняти треба було кожні півгодини. Олег Петрович згадує: «Я намагався суворо дотримуватися цієї установки». За один раз отримував 1,5-2 рентгена опромінення.

На об'єкти з завищенною радіацією їхали добровольці. Їх називали «смертниками».

Одного разу працював у місті Прип'ять, проводили дезактивацію території шляхом зняття верхнього шару покриття. Місто сучасне, гарне, але пусте, на вірьовці у дворі висіла чиясь не знята білизна, стояла порожня дитяча коляска, були відчинені вікна - та скрізь вражала мертва тиша. На землі лежали мертві голуби, граки та інші птахи. Запам'ятав на одному з будинків банер з гаслом: «Хай атом буде робітником, а не солдатом».

Додому часто писав листи. Щоб бійці були у курсі справ, не сумували, вони читали газети, для них працювало радіо, проводили політгодини, виступали артисти з Києва. «Високе начальство» також постійно відвідувало військову частину, розв' язувало завдання і проблеми, яких вистачало.

Повернувся додому рівно через місяць. Працював в Старовірівському лісництві, та вже четвертий рік – на пенсії за станом здоров'я.

У чорнобильському русі участі практично не брав.

А от зв'язок з побратимами-афганцями міцний. Олег Петрович проходив строкову службу у військовій частині 2099 Середньоазіатського погранокруга Термез Узбекської РСР на 9-й погранзаставі. У складі маневреної групи загону «Каскад» брав участь у 3-х операціях на території Афганістану. В загоні було 120 чоловік. Десантники допомагали афганській армії: оточували аули, в яких та вела бої по знищенню банд душманів, але радянські солдати в такі бої не втручалися. На гвинтокрилах вони також переслідували каравани на кордоні з Пакістаном. Афганістан запам'ятався як дуже бідна країна, де землю обробляли сохою, а голодні діти завжди просили дати їм поїсти.

Олег Петрович нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради СРСР як воїн-інтернаціоналіст та почесною грамотою Кабінету Міністрів України та почесною грамотою МНС України як ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС.

У серпні 2015 року Кондрашкін О.П. разом з сином Антоном, який подарував туристичну путівку батькові, побували у Чорнобильській зоні, місті Прип'яті. Зараз ці місця не впізнати: виросли дерева, але місто пусте, руйнується. Гіди проводять тут екскурсії. В'їзд в зону – лише за пропуском. Коли в музеї Олег Петрович сказав, що він є ліквідатором аварії на реакторі, то керівник вклонився йому та щиро подякував за подвиг.

Чим більше проходить часу, тим більш зрозумілим є те, що сталося 30 років тому: життя може змінитися в одну мить. Люди повинні шанувати ліквідаторів, які врятували країну, а влада повинна постійно турбуватися про них.

АНКЕТА

учасника ліквідації наслідків ядерної техногенної катастрофи на ЧАЕС

Для заповнення 10 березня 2016 року