ЗІНОВ'ЄВ ІВАН ФЕДОРОВИЧ

ПЕРЕВІРКА СПРАВОЮ: ЗІНОВ'ЄВ ІВАН ФЕДОРОВИЧ

Зінов'єва Юлія, учениця 9 класу Старовірівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Нововодолазької районної ради Харківськоїобласті

Керівник: Соловйов Г.М., керівник Зразкового шкільного музею

Мій дідусь Зінов'єв Іван Федорович народився 26 липня 1953 року в селі Старовірівка, де живе й досі. Після закінчення середньої школи працював трактористом в колгоспі «Маяк». У 1973-1975 роках служил в армії рядовим стрєлком у військах МВС.

Про аварію на ЧАЕС дізнався із новин по телебаченню. А вже 30 травня 1986 року він отримав з військкомату повістку до Чорнобиля. Разом з іншими призовниками прибув до навчального пункту, що знаходився під Києвом.

Дідусь розповідає: «Жили тут в наметах, їжу готували самі собі на вогнищі, в основному харчувалися сухим пайком. Я провів тут один тиждень, й одним із перших був відправлений до зони відчуження, де був по 30 листопада 1986 року. Моїм завданням було – охороняти порядок та об'єкти у Чорнобильській зоні, запобігати мародерству, патрулювати по периметру 30-кілометрову територію, яка була покинута місцевими мешканцями і огорожена колючою проволокою. Мені назавжди запам'яталися ті красиві місця, ліси, річка Прип'ять – та колючий дріт навкруги... Осінь золота, а ти звідусіль відчуваєш, що тут заховалася смерть.

На щастя, аварійного 4-го блоку ЧАЕС я не бачив, але вважаю всіх, хто там служив, героями. Справа охорони була справді дуже важливою: треба було виявляти пильність увесь час, щоб не припустити до зони зайвих і не дозволити виїхати з території опроміненої техніки, кожного разу вимірювали радіацію і відправляли на дезактивацію автомашини, іншу техніку та побутові предмети. Деякі з них були настільки насичені радіацією, що «фонили» і самі по собі несли величезну небезпеку, їх відправляли на так званий «могильник» (спеціальний кар'єр). На патрулювання ми виходили у респіраторах та з дозиметрами, хоч дозу опромінення ніхто офіційно не оформляв. Думаю, що командири у рапортах її зменшували. Особисто я незабаром відчув проблеми із здоров'ям – погіршився зір, з'явилася серцева недостатність.

Усі 180 днів я писав додому листи, дружині та синов'ям, писав, що у нас все гарно, сумую лише за рідною домівкою. Газет нам ніхто не привозив, радіо не було, а політінформації проводилися систематично, під час яких нас інформували про події у світі та в країні. Пам'ятаю виступ перед нами артистів Ленінградського військового округа - ансамблю пісні і танцю, йогів. Та найчастіше пригадую тепер своїх друзів-сослуживців, багатьох з яких вже немає серед живих.

Вдома продовжив працювати на рідній землі, хоч здоров'я було підірвано. З оформленням статусу ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС проблем не було. Щорічно мене запрошують на районні заходи, присвячені вшануванню пам'яті ліквідаторів-чорнобильців. Маю відзнаку «За отличие в службі» першого та другого ступенів. Тоді ніхто з нас не думав а ні про героїзм, а ні про пільги, просто кожен знав, що виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.

Майже 30 років чорнобильські дзвони відлунюють у серцях людей болем та співчуттям. Мені здається, що саме ми, ліквідатори Чорнобильської аварії, найбільш цінуємо життя, бо воно – прекрасне, і пам'ятаємо тих, хто віддав його в атомному пеклі».

Дідусь зберігає газетну статтю «Проверка делом» і дуже пишається нею, бо її автор, старший лейтенант А.Бондарєв, розповідає про свій військовий підрозділ, де служив дідусь. На фото в газеті є і він, Зінов'єв Іван: «Беда небольшого украинского городка глубоко врезалась в сердца моих боевых товарищей. Практически у каждого из них за плечами хорошая трудовая школа. Из заводских и фабричных цехов, мастерских шагнули в армейский строй слесари, формовщик, оставили мощные «ЗИЛы» и КамАЗы» шофёры, поставили на «прикол» своих «стальных коней» трактористы-механизаторы. Сегодня каждый день, каждый час они с честью выполняют поставленную задачу, уходя на порученный пост».

АНКЕТА

учасника ліквідації наслідків ядерної техногенної катастрофи на ЧАЕС

Для заповнення 10 березня 2016 року