ЛАЗНЄВ ЄВГЕНІЙ СЕРГІЙОВИЧ

ЧОРНОБИЛЬ – РАНА НЕЗАГОЄНА

ЛАЗНЄВ ЄВГЕНІЙ СЕРГІЙОВИЧ

Нечивілов Вячеслав, учень 9 класу Старовірівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Нововодолазької районної ради Харківської області

Керівник: Соловйов Г.М., керівник Зразкового шкільного музею

В 1986 році працював у Нововодолазькому районному комітеті Компартії України. Наприкінці квітня, вранці, після нічного чергування у райкомі, Євгеній Сергійович зустрів першого секретаря Мірошника Володимира Даниловича, який і розповів йому про аварію на ЧАЕС.

Повістку до Чорнобильської зони отримав 6 лютого 1987 року від райвійськкомату, бо був тоді офіцером запасу. Дружина Ольга дуже розхвилювалася, тому що доньці було лише чотири рочки, а синочку – півроку, і всі турботи лягали на її плечі. Але ж дружина розуміла головне: є наказ – треба його виконувати.

У приписі військкомату було визначене місце відрядження – місто Біла Церква. Добирався до місця призначення самостійно, і через певний час Євгеній вже був у складі 25-ої Київської бригади в/ч 54979 в с. Оране.

Всі офіцери жили тут у казармах з кімнатами на 7-8 чоловік, поруч були намети для рядового складу. Життя ліквідаторів було налагоджено згідно із статутом Збройних Сил. На стендах вивішували офіційну інформацію про фінансову компенсацію за роботу в зоні відчуження, вона була відома і доступна кожному.

Оскільки до Чорнобиля Євгеній Сергійович працював партійним робітником, то й у відрядженні він виконував обов'язки секретаря парторганізації батальйона, яка була там сформована тимчасово. Цікаво, що цю посаду там обіймав також Островерхов Анатолій Олександрович, який пізніше очолив Нововодолазьку районну організацію «Союз «Чорнобиль» та виконавчий комітет Нововодолазької районної ради.

В Чорнобилі Лазнєв працював у батальйоні радіаційної хімічної розвідки. Щодня отримував завдання робити заміри радіації у чітко визначених точках (зона була розбита на сектори), потім заповнювали карти радіаційного забруднення. Після замірів до роботи приступав батальйон санітарної обробки.

Четвертий реактор побачив через три дні свого перебування в зоні. Попередник, якого замінив Євгеній Сергійович, провів інструктаж, як і що робити, як захищатися самому. Тут все працювало чітко за алгоритмом, так само робилися і виміри власного опромінення. Були вони об'єктивні чи ні, важко сказати. Органи дихання захищали маскою – марлевими лепестками, які не повинні були використовуватися більш, як півгодини.

Тепер чоловік розуміє, якою небезпечною була у них робота на четвертому реакторі. Пригадує добровольців, які працювали не єдиний раз, а заходили по декілька разів протягом години і отримували фатальну дозу радіації. Багато бійців не жаліли себе, сподіваючись на велику зарплатню та гідне життя своєї сім'ї після Чорнобиля, велися на обіцяні золоті гори. З болем у душі пригадуєш, як доводилося перевіряти намети бійців і вилучати у них з-під кроватей, матрасів чи підлоги різні речі, принесені із самого пекла і приховані, щоб потім забрати їх з собою додому. Тим самим вони наражали себе на смертельне опромінення. Це страшно!

За час перебування в зоні № 3 та у Рижому лісі до 7 травня 1987 року Євгеній отримав дозу опромінення 24, 82 рентгена.

Євгеній Сергійович із вдячністю пригадує своїх колег офіцерів з Донбасу, які мали гірничу, хімічну освіту, бо з ними працювати було надійно, чомусь відчував себе безпечніше...

Листів додому не писав, спілкувалися по телефону, але за родиною дуже сумував.

З багатьма товаришами, з якими разом служив, підтримував певний час зв'язок, брав активну участь у районній спілці чорнобильців, але найбільше нагадує про перебування в Чорнобилі здоров'я, підірване радіацією.

Лазнєв Є.С. нагороджений медаллю «За мужність та честь» (до 25-річчя аварії на ЧАЕС), пам'ятними знаками «Ліквідаторська відвага» (2013 рік) та «25 років героїчного подвигу». Керівництвом Нововодолазького району Лазнєву Євгенію Сергійовичу була висловлена подяка за активну участь, мужність та самовідданість у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, значний внесок у розвиток чорнобильського руху в районі, активну життєву позицію та з нагоди 28-ої річниці аварії на ЧАЕС.

Мабуть, багато хто з ліквідаторів, у різні часи, розмірковував, до чого ж дожила тоді країна, в епоху технічного прогресу, що у важку годину не знайшлося а ніяких технічних засобів, а ні роботів для виконання подібних робіт... І лише люди, у надто екстремальних умовах, змогли вирішити поставлені урядом завдання.

Та таких наслідків аварії могло й не бути, якби кожний на своєму робочому місці сумлінно виконував обов'язки, професійно приймав рішення. Можливо, не треба було б людям ризикувати своїм життям, здоров'ям та виявляти героїзм. Але вийшло як завжди: самі створюємо проблеми, а тоді героїчно їх вирішуємо.

АНКЕТА

учасника ліквідації наслідків ядерної техногенної катастрофи на ЧАЕС

Для заповнення 10 березня 2016 року