ЧЕСНАКОВ ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ

ЧЕСНОКОВ ВІКТОР МИХАИЛОВИЧ

(29.11.1963-30.06.2000)

Н. 29 листопада 1963р. в с. Старовірівка Нововодолазького р-ну ХО. Пр. в с. Старовірівка. ПДЛ Нововодолазьким РВК 22 серпня 1986р. БУ у складі в/ч № 64354 з 23 серпня по 29 вересня 1986р. П. 30 червня 2000р. Пох. с. Старовірівка Нововодолазького р-ну ХО. ЕВ № 8406 від 27 липня 2000р.

ЗА МАЙБУТНЄ ЗАПЛАТИВ СОБОЮ

ЧЕСНАКОВ ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ

Голозубова Аліна, учениця 9 класу Старовірівської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів Нововодолазької районної ради Харківської області

Керівник: Соловйов Г.М., учитель історії

Народився 29 листопада 1963 року в с. Старовірівка Нововодолазького району Харківської області. До Чорнобиля працював електриком Нововодолазької РЕМ. З армії додому повернувся у 1985 році. Коли ж знову отримав повістку з райвійськкомату про відрядження до Чорнобиля, одразу вирішив, що треба їхати.

26 серпня 1986 року прибув до с. Оране Київської області, що знаходиться в особливо небезпечній зоні – за 24 кілометра від Чорнобиля та 76 кілометрів від Київа. Тут стояла в/ч 64354. Віктор виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в зоні 3. Спочатку був водієм, підвозив ліквідаторів на 4-й реактор, Чотири рази заходив особисто на реактор, у хімзахисному спецодязі, зчищали з його поверхні залишки радіоактивних речовин. Працювали в межах однієї хвилини. Ці роботи виконували в основному добровольці. Командир перед операцією запитував, чи усі здорові, чи є такі, що відмовляються робити цей один-єдиний вихід в особливо небезпечну зону на кілька секунд, але жодного разу не пролунав голос когось із воїнів. Багато хто з ліквідаторів не приховував, що вважає себе смертником, бо всі розуміли, чому для них організовують лише один збір – і одразу відправляли додому. Віктор отримав 25 рентгенів радіації. Скільки цим хлопцям потім довелося прожити, невідомо, але надія у кожного вмирала останньою, бо ж було їм, наприклад Віктору, тільки 23 роки! Жили в Ораному у наметах, харчуванням забезпечували якісним, у магазинах продавалися імпортні продукти, зарплатню виплачували велику - не менше 1000 рублів, у вільний час ловили рибу, прибували до зони з концертами відомі артисти.

Після повернення додому в рідну Старовірівку 30 вересня 1986 року продовжив працювати в Нововодолазькій РЕМ. Перші симптоми недугу «подав» шлунок, потім з'явилася онкородинка та нестерпно заболіли лімфовузли. В 1997 році встановили діагноз – меланома шкіри. Зробили операцію. Це вже була ІІІ стадія онкозахворювання. 30 червня 2000 року Віктор помер.

Скільки клопоту зазнала вдова Чеснакова, щоб під час оформлення пенсії двом неповнолітнім дітям за батька довести, що він був особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи. Посвідчення І категорії Віктор отримав 21 травня 1998 року. Жінка з вдячністю говорить про допомогу з боку голови районної чорнобильської організації Островерхова Анатолія Олександровича.

«Коли чоловік тяжко хворів, - говорить вдова Антоніна, - то розмірковував, чому саме він знадобився там ? Та заспокоювався завжди тому, що був переконаний: він та його побратими розв'язували завдання, яке повинні були тоді вирішувати усі громадяни разом із своєю країною».

Я ж сердцем, не умом считал: так надо!

Раз клятву дал, то ради жизни – в бой.

Но был тот бой страшней, пожалуй, ада…

Там дозы пахли от распада…

Мы заплатили страшною ценой

От первых дней – до ямы гробовой.

(Виктор Пинченко)

АНКЕТА

учасника ліквідації наслідків ядерної техногенної катастрофи на ЧАЕС

Для заповнення 10 березня 2016 року